Історія справи

Постанова ККС ВП від 22.01.2025 року у справі №335/3926/20
Постанова ВГСУ від 22.01.2025 року у справі №335/3926/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 335/3926/20

провадження № 51-4318 км 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2023 року та вирок Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових №12019080050002440 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2023 року ОСОБА_6 засудженоза ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавленням права керування транспортними засобами.

На підставі положень ст. 75 КК України ОСОБА_6 було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_7 матеріальну шкоду у розмірі 257 035,80 грн та моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 14 липня 2019 року о 08:40, керуючи автомобілем «ВАЗ-2108», рухаючись по правій смузі проїжджої частини вул. Прибережної Магістралі зі сторони вул. 12-го Квітня у напрямку вул. Лермонтова у м. Запоріжжі зі швидкістю не менше 58 км/год, що перевищує максимально допустиму швидкість руху на цій ділянці дороги (40 км/год); порушуючи вимоги п.п. 12.9 б), 18.2 та розділ 33 Правил дорожнього руху України, наближаючись до регульованого пішохідного переходу; побачивши, що відбулась для нього зміна сигналу з червоного на зелений, не зупиняючись перед переходом та не переконавшись у відсутності на ньому пішоходів, яким може бути створена перешкода чи небезпека, не надав дорогу пішоходу ОСОБА_7 , який закінчував перехід проїзної частини вул. Прибережної Магістралі при зміні сигналу світлофора з зеленого на червоний; продовжив рух, внаслідок чого виїхав на пішохідний перехід, де передньою частиною кузова скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_7 , який закінчував перехід проїжджої частини. В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Запорізький апеляційний суд 20 серпня 2024 року вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2023 року щодо ОСОБА_6 скасував в частині призначення покарання та звільнення його від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України й ухвалив новий вирок, яким за ч. 2 ст. 286 КК України призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. У решті вирок місцевого суду апеляційний суд залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений просить вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13.11.2023 і вирок Запорізького апеляційного суду від 20.08.2024 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Вказує, що у його адвоката не було фізичної можливості здійснювати ефективний захист, оскільки між повідомленням про підозру і закінченням досудового розслідування був малий проміжок часу, а тому захисник був позбавлений можливості ознайомитися з документами, заявляти клопотання про проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_6 , надати перелік питань для експертного дослідження, а тому вважає, що із урахуванням позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 11.02.2021 у справі № 199/5500/15-к було порушено його право на захист у зв`язку з неналежною правовою допомогою, наданою адвокатом.

Посилається на те, що в липні 2019 року було призначено інженерно-транспортну експертизу, й слідчим було самостійно, до отримання висновку експерта визначено, що автомобіль нібито рухався з перевищенням швидкості (50-60 км/год). Також невідомо, які саме документи, окрім постанови слідчого і протоколу огляду місця події, вивчав експерт. Висновок експерта не містить жодного посилання на будь-які інші матеріали кримінального провадження і його складено без урахування пояснень учасників дорожньо-транспортної пригоди та свідків. Окрім того експерт цитував текст постанови слідчого, але цієї постанови в матеріалах справи немає.

Зазначає, що проведення інженерно-транспортноїекспертизи було доручено працівникові відомчої установи МВС, що само по собі породжує обґрунтований сумнів у його неупередженості.

Стверджує, що йому невідомо, які саме медичні документи вилучалися і надавалися експерту для проведення судово-медичної експертизи, яка була проведена у грудні 2019 року, й у матеріалах справи таких документів також немає.

Указує, що технічні носії інформацій, на яких зафіксовані судові засідання від 16.11.2021 та 28.01.2022, неякісні.

Наголошує на тому, що показання потерпілого ОСОБА_7 під час його першого допиту щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, щодо отриманих ним сум відшкодування спричиненої шкоди, а також щодо його відповідей на конкретизуючі питання сторін кримінального провадження, зокрема, чи рухався він на дозвільний або ж на заборонений сигнал світлофору, і в якому темпі; коли саме він побачив зміну цього сигналу; чи рухався ОСОБА_6 на заборонений або дозвільний сигнал світлофору; чи бачив потерпілий транспортний засіб, що рухався на нього, і як він на це відреагував, неможливо прослухати, однак вони мають важливе значення для справи.

Зазначає, що саме в судовому засіданні 16.11.2021, де неякісний звукозапис, потерпілий визнав, що другу половину свого шляху через пішохідний перехід він вже біг, і при цьому автомобіля ОСОБА_6 він не бачив, оскільки видимість йому закривав мікроавтобус, однак саме ці пояснення до вироку не потрапили і на аудіозаписі не відобразилися.

Вказує, що в судовому засіданні 24.07.2023 потерпілому в порушення принципу змагальності було надано можливість скорегувати свої первісні пояснення, й суд, не маючи для цього передбачених процесуальним законом підстав, повторно допитав потерпілого. При цьому на розгляд інших учасників це питання не виносилося.

Вважає, що відсутність аудіозапису первинних пояснень потерпілого, зокрема його відповідей на конкретизуючі питання сторони захисту, позбавило суди можливості ухвалити законні і вмотивовані рішення, адже суди не мали можливості порівняти ці пояснення з іншими доказами у справі.

Також стверджує, що суд залишив поза увагою його показання та показання свідка ОСОБА_8 про рух автомобіля на зелений сигнал світлофора; що під час руху ОСОБА_6 орієнтувався на рух автомобілів на смугах зліва, які продовжили рух після зміни сигналу з червоного на зелений, а також, що поява потерпілого для ОСОБА_6 була несподіваною, й він відразу застосував гальмування, але уникнути зіткнення не вдалося.

Також вважає, що апеляційний суд призначив покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину й даним про особу засудженого через суворість.

Указує, що належним чином не враховано, що він раніше не судимий, одружений, має на утриманні неповнолітню дочку. Не враховано стан його здоров`я, позитивну характеристику й те, що він є волонтером Благодійного фонду «Дій заради добра». Не взято до уваги, що він відразу після дорожньо-транспортної пригоди надав потерпілому допомогу, оплачував медичні послуги та купував медикаменти.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 03 січня 2025 року отримав копію ухвали суду від 28 листопада 2024 року про призначення судового розгляду за його касаційною скаргою на 22 січня 2025 року на 14:00, що підтверджується копіює його розписки, яка була надіслана до Верховного Суду листом № 61 від 07 січня 2025 року з ДУ «Крюковська виправна колонія (№ 29)». Окремих клопотань після цього про участь у судовому засіданні особисто шляхом його конвоювання до зали суду чи в режимі відеоконференції від нього до суду не надходило.

Захисник ОСОБА_9 отримав 09 грудня 2024 року поштовий виклик в судове засіданні на 22 січня 2025 року на 14:00 особисто поштою, про що в матеріалах провадження є відповідне поштове повідомлення № 0610213870575. В судове засідання він не з`явився. Окремих клопотань про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції від нього до суду не надходило.

Представник потерпілого ОСОБА_10 також 10 грудня 2024 року отримав поштовий виклик в судове засідання на 22 січня 2025 року на 14:00 особисто поштою, про що в матеріалах провадження є відповідне поштове повідомлення № 0610213871350. В судове засідання він не з`явився. Окремих клопотань про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції від нього до суду не надходило.

Прокурор в судовому засідання заперечувала проти задоволення поданої касаційної скарги.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися положеннями статей 412-414 цього Кодексу.

За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вбачає, що цих вимог закону суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України, на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до положень ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, мотивуючи свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого правопорушення, суд послався у вироку на показання потерпілого ОСОБА_7 , який в судовому засіданні зазначив про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, а саме те, що він 14.07.2019 вранці, перебуваючи у м. Запоріжжя, направився на Набережну Магістраль, де переходив дорогу на регульованому пішохідному переході на зелений сигнал світлофору. Вказана магістраль розділена на дві частини, в яких по три смуги руху. Він повільно пройшов першу частину дороги на зелений сигнал світлофору. На другій частині дороги, пройшовши половину, почав мерехтіти зелений сигнал світлофору, й він прискорився, і у третій смузі руху відчув удар, від якого вдарився об скло транспортного засобу та впав на дорогу.

Ці показання узгоджуються із даними, що містяться у протоколі проведення слідчого експерименту від 16.03.2020 з доданою схемою та фототаблицями за участю потерпілого ОСОБА_7 , де встановлено місце, механізм дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої відбувся наїзд на потерпілого; роботу світлофора, інші обставини, які співпадають із поясненням потерпілого, що були надані у судовому засіданні (т.1 а.п.221-225).

Також під час судового розгляду ОСОБА_6 визнав частково свою вину та пояснив, що 14.07.2019 вранці він, керуючи транспортним засобом ВАЗ-2108, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по Набережній Магістралі зі сторони вул. 12-го Квітня у напрямку вул. Лермонтова у м. Запоріжжя зі швидкістю 50-60 км/год у крайній правій смузі. Попереду був розташований регульований пішохідний перехід, під`їжджаючи до якого, вже увімкнувся зелений сигнал світлофора, й він, не припиняючи руху, продовжив рухатися, оскільки був впевнений, що на пішохідному переході нікого немає. Далі, побачивши, що транспортний засіб, який рухався поряд, загальмував, він інтуїтивно повернув кермо вліво, побачивши на пішохідному переході потерпілого ОСОБА_7 , який вдарився об його авто, залетівши на капот та розбивши лобове скло. Зупинивши транспортний засіб, він намагався надати медичну допомогу потерпілому й попросив викликати швидку допомогу. У подальшому було викликано швидку допомогу, й приїхали працівники поліції.

Відповідно до даних, що містяться у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 14.07.2019 з доданої схемою ДТП та фототаблицями зафіксовано пору доби, незмінену обстановку дорожньо-транспортної пригоди; місце дорожньо-транспортної пригоди, яким є проїзна частина Прибережної Магістралі, регульований пішохідний перехід; спосіб регулювання світлофора; розмітку проїзної частини; вид, стан дорожнього покриття; місце наїзду на пішохода; видимість перешкоди; опис транспортного засобу ВАЗ-2108, р.н. НОМЕР_2 ; положення вказаного транспортного засобу; сліди гальмування (т.1 а.к.п.174-178).

При цьому відповідно до інформації, а саме схеми пофазного роз`їзду на перехресті Набережної вулиці та вулиці Немировича-Данченка, циклограми роботи світлофорного об`єкта Набережної вулиці - вул. Немировича-Данченка, 00:00-24:00 КП Електромереж зовнішнього освітлення «Запоріжміськсвітло» від 21.04.2020 за № 593, наданої на запит слідчого, встановлено роботу світлофорного об`єкту на перехресті Прибережної Магістралі з вул. Немировича-Данченка 14.07.2019 у період часу з 08:20 до 09:10 (т.1 а.п.179-183).

Згідно з даними протоколу додаткового огляду місця події від 01.04.2020 з доданими схемою та фототаблицями, проведеного у присутності ОСОБА_6 , встановлено місце, механізм дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої відбувся наїзд на потерпілого; роботу світлофора та інші обставини, які співпадають із поясненням обвинуваченого, що були надані у судовому засіданні (т.1 а.п.226-230).

Окрім того, в судовому засіданні безпосередньо було досліджено висновок експерта судової інженерно-транспортної експертизи № 9-404 від 24.07.2019, згідно з яким на момент експертного дослідження рульове керування, робоча гальмова система та ходова частина автомобіля ВАЗ-2108, реєстраційний номер НОМЕР_2 , знаходилися у працездатному стані (т.1 а.п.190-199).

Відповідно до висновку експерта № 9-305 від 14.04.2020 за результатами судової інженерно-транспортної експертизи, проведеної на підставі постанови слідчого СВ Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області від 06.04.2020, встановлено, що у діях водія ОСОБА_6 є невідповідність вимогам п. п.12.9б, 18.2 та розділу 33 (дорожній знак 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 40 км/год») Правил дорожнього руху. Невідповідність дій водія ОСОБА_6 вимогам п. 18.2 Правил дорожнього руху знаходиться в причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди. В дорожній ситуації технічна можливість водія ОСОБА_6 уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_7 залежала від виконання ним вимог п.18.2 Правил дорожнього руху (т.1 а.п.232-238).

Згідно зі змістом п. 18.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 р. № 1306, на регульованих пішохідних переходах і перехрестях при сигналі світлофора чи регулювальника, що дозволяє рух транспортним засобам, водій повинен дати дорогу пішоходам, які закінчують перехід проїзної частини відповідного напрямку руху і для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Відповідно до висновку експерта № 1094 від 02.12.2019 за результатами проведення судово-медичної експертизи, проведеної на підставі постанови слідчого СВ Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області від 01.12.2019, потерпілому ОСОБА_7 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження (т. 1 а.п. 200-205).

З огляду на це суди дійшли обґрунтованого висновку, що показання потерпілого узгоджуються з іншими доказами, дослідженими в ході судового розгляду; не викликають сумнівів у їх достовірності. Об`єктивних підстав не довіряти показанням потерпілого та відомостям, що містяться в письмових доказах, у суду не було.

З урахуванням вищенаведених доказів місцевий та апеляційний суди дійшли обґрунтованого переконання про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильно кваліфікували його дії за ч. 2 ст. 286 КК України.

Стосовно окремих доводів касаційної скарги засудженого колегія суддів касаційного суду вбачає таке.

Зокрема, колегія суддів вбачає необґрунтованими доводи засудженого щодо порушення його права на захист через надто незначний проміжок часу між повідомленням про підозру і направленням справи до суду, що завадило захиснику повноцінно реалізувати свої повноваження та надати належну правову допомогу.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на стадії досудового розслідування 24.04.2020 адвокат ОСОБА_9 був залучений у якості захисника у цьому кримінальному провадженні на підставі договору про надання правової допомоги із підозрюваним. У цей же день ОСОБА_6 було вручено письмове повідомлення про підозру (т. 1 а.п. 7).

Під час виконання вимог ст. 290 КПК України при ознайомленні підозрюваного та його захисника із матеріалами кримінального провадження клопотань про проведення повторних, додаткових експертиз, чи інших слідчих дій від останніх не надходило (т. 1 а.п. 250). Надалі всі судові засідання відбувались за участю захисника ОСОБА_9 , питання щодо заміни або відмови від захисника ОСОБА_6 під час судового розгляду не ставилося.

Таким чином, указані вище доводи засудженого щодо порушення права засудженого на захист не ґрунтуються на матеріалах провадження.

Не вбачається релевантною спірним у цьому провадженні правовідносинам й наведена засудженим позиція Верховного Суду у постанові від 11.02.2021 у справі № 199/5500/15-к, де було встановлено порушення права на захист, оскільки в провадженні сторона захисту з власної ініціативи не виконувала своїх обов`язків, що стало підставою для застосування до адвоката кваліфікаційно-дисциплінарної комісією адвокатури дисциплінарного стягнення, а тому суд встановив, що мало місце порушення його права на захист.

Стосовно доводів засудженого щодо незгоди із висновком експерта, який був складений за результатами проведення інженерно-транспортної експертизи № 9-404від 24.07.2019, необхідно вказати таке.

Відповідно до положень ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Основним завданням судової інженерно-транспортної експертизи є встановлення несправностей транспортного засобу, причини їх утворення, можливості їх виявлення та визначення механізму несправності.

Як убачається із матеріалів кримінального провадження, до Запорізького науково-дослідного експертного-криміналістичного центру МВС України надійшла ухвала від 17.07.2019 про доручення проведення судової інженерно-транспортної експертизи у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 15.07.2029 за № 12019080050002440 (т.1 а.п.190-199).

Проведення експертизи було доручено головному судовому експерту сектору автотехнічних досліджень відділу автотехнічних досліджень та криміналістичного дослідження транспортних засобів Запорізького НДЕКЦ МВС ОСОБА_11 , який має вищу технічну освіту, кваліфікацію судового експерта з правом проведення інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.2 «Дослідження технічного стану транспортних засобів» зі стажем роботи з 2007 року, який був попереджений про кримінальну відповідальність.

На вирішення експерта, крім інших, ставилися питання: чи находяться в непрацездатному стані на момент експертного дослідження рульове керування, робоча гальмова система та ходова частина автомобіля ВАЗ-2108, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

За результатами судової інженерно-транспортної експертизи експерт дійшов висновку, що на момент експертного дослідження рульове керування, робоча гальмова система та ходова частина автомобіля ВАЗ-2108, реєстраційний номер НОМЕР_2 , знаходяться у працездатному стані.

При цьому зі змісту висновку експерта не вбачається, що слідчим до проведення експертизи зазначалося про перевищення швидкості автомобілем під керуванням ОСОБА_6 , оскільки перед експертом ставилося питання тільки про проведення огляду автомобіля ВАЗ-2108. Під час проведення експертизи був присутній слідчий ОСОБА_12 та ОСОБА_6 (з дозволу слідчого).

Крім цього, засуджений вказує, що проведення цієї експертизи було доручено працівникові установи МВС, тому експерт є зацікавленою особою, адже є працівником тієї ж системи, орган якої здійснює досудове розслідування. Однак сам по собі факт проведення певної експертизи в установі, яка відноситься до системи МВС, слідчі якої проводили досудове розслідування у справі, не може вказувати на упередженість експерта за відсутності інших конкретних даних про таке. Указане є справедливим й для інших наявних у матеріалах провадження експертиз, які проводилися працівниками експертної системи МВС.

З огляду на це Верховний Суд не вбачає порушень щодо призначення та проведення судової інженерно-транспортної експертизи експертом ОСОБА_11 , за результатом якої був складений висновок№ 9-404від 24.07.2019.

Окрім того, в цьому кримінальному провадженні міститься висновок експерта № 9-305 від 14.04.2020, де є посилання у вихідних даних на швидкість автомобіля ВАЗ-2108 під керуванням ОСОБА_6 у розмірі 50-60 км/год (т. 1 а.с. 129-135).

У поданій касаційній скарзі засуджений зазначає, що слідчим було самостійно визначено, що автомобіль нібито рухався з перевищенням швидкості (50-60 км/год).

Однак, як убачається із протоколу додаткового огляду місця події від 01.04.2020 з фототаблицею, який був проведений у присутності ОСОБА_6 та понятих, там вказано, що автомобіль під керуванням ОСОБА_6 рухався зі швидкістю саме 50-60 км/год. Цей протокол підписаний ОСОБА_6 (т. 1 а.п. 226-230).

Надалі, як указується в зазначеному висновку експерта, слідчий у постанові про призначення судової інженерно-транспортної експертизи від 06.04.2020 у вихідних даних, окрім іншого, вказав про швидкість, з якою рухався автомобіль, а саме 50-60 км/год. Окрім того, згідно з аудіозаписом судового засідання від 27.01.2023 ОСОБА_6 під час його допиту як обвинуваченого також вказав, що він рухався зі швидкістю саме 50-60 км/год.

Тому обґрунтованих підстав ставити під сумнів достовірність наданих експерту вихідних даних для проведення експертизи в указаній частині немає.

Посилання в касаційній скарзі засудженого на те, що суд не взяв до уваги його показання та показання свідка про те, що він рухався на зелений сигнал світлофора, тоді як потерпілий закінчував перехід вулиці на червоний сигнал світлофора, не вливає на обґрунтованість висновку суду про його винуватіть, оскільки відповідно до висновку експерта № 9-305 від 14.04.2020за результатами судової інженерно-транспортної експертизи дії водія ОСОБА_6 не відповідали вимогам п. п.12.9б, 18.2 та розділу 33 (дорожній знак 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 40 км/год») Правил дорожнього руху.

Тобто автомобіль рухався із перевищенням встановленої швидкості, а водій не надав дорогу пішоходу, який закінчував перехід проїзної частини відповідного напрямку руху, що й знаходиться в причинному зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди (т.1 а.п.232-238).

За конкретних обставин цієї справи указаний висновок експерта, на думку колегії суддів, є обґрунтованим безвідносно того, на які сигнали світлофорів рухалися водій і пішохід.

Щодо доводів касаційної скарги засудженого про те, що йому невідомо, які саме медичні документи вилучалися і надавалися експерту для проведення судово-медичної експертизи, яка була проведенау грудні 2019 року, й у матеріалах справи таких документів немає, потрібно вказати таке.

Частиною 2 статті 93 КПК України визначені способи збирання доказів стороною обвинувачення, до яких належать проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 101 КПК України висновок експерта повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо, або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

Згідно з п. 4.2 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6, судово-медичний експерт встановлює особу обстежуваного за паспортом чи іншим документом, що його замінює, з`ясовує у нього обставини заподіяння ушкоджень, скарги та, за потребою, інші відомості; ознайомлюється з матеріалами справи і наявними медичними документами. Всі отримані відомості фіксуються у висновку експерта (акті судово-медичного обстеження).

Як убачається із матеріалів кримінального провадження, висновок експерта № 1094 від 12 грудня 2019 року був зроблений на підставі постанови слідчого СВ Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області від 01 грудня 2019 року.

У змісті висновку експерта зазначено про надання експерту медичною установою та слідчим для дослідження медичної картки стаціонарного хворого № 105031 з КНП «МЛЕтаШМД» ЗМР на ім`я ОСОБА_7 , який 14 липня 2019 року був госпіталізований до відділення травматології; медичну картку стаціонарного хворого № 562594 з ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», а також висновки лікаря-рентгенолога (т. 1 а.п. 200-205).

Окрім того, в цьому кримінальному провадженні міститься також висновок експертів № 28/к від 23 квітня 2020 року, за результатами проведення експертизи судово-медичною експертною комісією.

Для проведення цієї експертизи експертам була надана медична картка стаціонарного хворого №562594 із ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» на ім`я ОСОБА_7 ; КТ-диски; КТ-грами; 9 рентгенологічних знімків; копії довідок-виписки з історії хвороби; копії виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 10503; медична карта стаціонарного хворого № 10503; копії довідки до історії хвороби на ім`я ОСОБА_7 та 7 рентгенологічних знімків.

Висновком експертів № 28/к від 23 квітня 2020 року було також встановлено спричинення потерпілому ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкодженьза ознакою небезпеки для життя (т. 1 а.п. 206-220).

За змістом окремих положень КПК України висновки експертів є самостійними джерелами доказів (частина 2 статті 84 КПК України); залучення експертів для проведення експертиз відбувалося у порядку, передбаченому статтею 243 КПК України; експерти є належними суб`єктами для проведення цього виду експертних досліджень і відповідають вимогам, що висуваються частинами 1, 2 статті 69 КПК України та Законом України «Про судову експертизу».

Відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, у цьому випадку не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та не зумовлює визнання вказаних експертних досліджень недопустимими доказами.

Така позиція колегії суддів узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду, висловленою у постановах від 20 жовтня 2021 року (справа № 369/10141/15-к, провадження № 51-2308 км 18), від 27 вересня 2023 року (справа № 729/521/20, провадження № 51-3349км23), від 04 жовтня 2023 року (справа № 159/1506/20, провадження № 51-4048км23), а також із висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 січня 2020 року (справа № 754/14281/17, провадження № 51-218кмо19).

Стосовно доводів касаційної скарги засудженого щодо неякісного запису судових засідань від 16.11.2021 та 28.01.2022, під час яких відбувався перший допит потерпілого, а також безпідставного повторного допиту потерпілого 24.07.2023, потрібно вказати таке.

Перевіркою матеріалів кримінального проводження встановлено, що потерпілий ОСОБА_7 під час його допиту в судових засіданнях 16.03.2020 та 28.01.2022 брав участь в судовому засіданні у режимі відеоконференції. При цьому судом першої інстанції було встановлено, що з технічних причин показань потерпілого на аудіозаписі не чути, а тому для об`єктивності розгляду справи було ухвалено рішення передопитати потерпілого ОСОБА_7 .

Під час прослуховування аудіозапису судового засідання від 24.07.2023 Верховним Судом встановлено, що заперечень чи зауважень у сторін кримінального провадження щодо повторного допиту потерпілого не було.

Суд, дотримуючись вимог статей 352 353 КПК України, ще раз допитав потерпілого ОСОБА_7 . Головуючий з`ясував, чи отримав потерпілий пам`ятку про права та обов`язки, чи зрозумілі вони йому. Також потерпілий був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання й був приведений до присяги. Сторонам кримінального провадження після прямого допиту була надана можливість перехресного допиту, а також була надана можливість ставити запитання. Технічний носій, на якому зафіксоване судове засідання 24.07.2023, недоліків не містить, й наданні потерпілим показання детально викладені у вироку.

При цьому чинний КПК України не містить заборон щодо повторного допиту потерпілого в ході судового розгляду з ініціативи суду.

Що стосується доводів касаційного скарги про те, що апеляційний суд призначив обвинуваченому покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину й даним про особу засудженого через суворість, то вони, на думку колегії суддів, також є необґрунтованими.

Відповідно до положень статей 370 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює новий вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, на вирок місцевого суду прокурор та потерпілий подали апеляційні скарги, в яких на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності вироку виклали конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема положень ст. 75 КК України, що призвело до м`якості призначеного покарання, та просили скасувати вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 й ухвалити новий вирок, яким призначити йому покарання, яке потрібно відбувати реально.

Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.

Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 409 414 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу винного й навів у вироку переконливі мотиви ухваленого рішення.

Зокрема, судом апеляційної інстанції враховано, що вчинене кримінальне правопорушення відповідно до вимог ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких. Окрім цього судом взято до уваги, що ОСОБА_6 ,керуючи технічно справним транспортним засобом, у світлий час доби порушив декілька вимог Правил дорожнього руху, скоїв наїзд на пішохода, який рухався на пішохідному переході, а також судом враховано наслідки, які настали від вчиненого кримінального правопорушення, а саме спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

При цьому суд апеляційної інстанції, зваживши на зазначені обставини в їх сукупності, із урахуванням тих доводів, які також наведені і в касаційній скарзі, дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення засудженому основного покарання у мінімальній межі санкції, яке потрібно відбувати реально, а також дійшов висновку про необхідність призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, та, мотивувавши належним чином своє рішення, обґрунтовано визнав неможливим застосування щодо ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, з чим погоджується й суд касаційної інстанції.

Не мають істотного впливу на ці аспекти й посилання засудженого у касаційній скарзі на окремі дані, які позитивно його характеризують.

З огляду на викладене переконливих доводів, які ставлять під сумнів законність вироку суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків щодо правильності призначення покарання та справедливості обраного заходу примусу у касаційній скарзі не наведено.

Колегія суддів убачає, що покарання засудженому призначено судом апеляційної інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових правопорушень, відповідає вимогам ст. 65 КК України. Підстав для скасування чи зміни вироку апеляційного суду на ґрунті указаних доводів не вбачається.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам повно й усебічно розглянути провадження і постановити законні, обґрунтовані та справедливі рішення, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, також не встановлено.

Тому, керуючись положеннями ст. ст. 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2023 року та вирок Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3